BRUTTO - Вечірнє сонце

Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави...
Взагалі я дуже тихенький.
                  Є. Плужник
   Минув зимовий сон. Вже не можу під завивання вітру і танці метелиць жити в напівсні. Весна безжалісно оголила дерева, землю і нерви. Все видно так чітко і сприймається так гостро: маршрутка, що їде в рейс без гальм, репліка базарника: "Ви,  вчителі, нікого не чуєте, крім себе."; ажіотаж навколо безглуздого і провокативного твору. А хочеться поговорити про те, що мене вражає. Наприклад, про поему Євгена Плужника "Галілей". Цей твір про сьогодення:
                               Ах, ця мудрість!
                               Десяток слів.
                               Ну навіщо поеми й промови?

                               Головне - заробив і з’їв,

                               І щоб трошки здоровий!
Людина мріяла про прекрасне майбутнє людства:
                              Так буде:
                              Прийдуть дужі, щасливі люде;
                              А земля така й не така:
                             І машини прекрасні всюди,
                             Й без мозолів кожна рука.
А правда затаїлась в останніх словах твору:
Гей! Герої! Каліки! Службовці! Торговці! Поетики!
А живіть собі, як вам бажається!
Через те, що - ви чуєте? -
все-таки обертається!
Живемо по колу. Ну, заперечте ж хтось!
      Якщо чесно,то ніякий з мене літературознавець. Я - селянка і вища освіта цього не змінить. Навесні мені пахне земля. Пахне солодко і терпко, теплим  диханням торкається пальців і метеликами пурхає в душі. Руки хочуть відчути її холод і тепло, вогкість і пухкість, очі - побачити смарагдові слабкі росточки сходів. Це і є справжня я. Напевно.
   Отож, пане з ринку, ви помиляєтесь: учителі не чують себе.

 P. S. Мрію на шкільні наради ходити в навушниках (жарт)  

Дорога додому

"Мело, мело по всій землі

Мело, сніжило..."

     Ці слова Бориса Пастернака саме про сьогоднішню погоду. Сніжинки в’ються, кружляють у повітрі, перетворюються в метелицю. Вітер шарпає тебе за одяг, мороз смачно обціловує щоки, грузнеш по коліна в снігу... - це дорога додому довжиною у 5 км, а колегам і всі 8, 15 км. Техніка зупиняється, буксує, ламається, а ми вперто йдемо. Йдемо шумно, весело, розповідаємо байки і милуємось засніженим лісом. От би ще фотоапарат!

     Людина все-таки дуже сильна і водночас слабка. Фізичні незручності ніколи її не зламають, а одне-однісіньке слово може знищити.
     Світ стає все страшнішим і байдужішим, а людина вразливішою і слабшою, тому цінуймо одне одного. Як писав Григір Тютюнник: "Найстрашніше для людини - сама людина"

Есе

Незабаром грудень - сутінки року. Час підсумувати прожите, побачене, пережите. Як швидко минає час. Улюблене прислів’я моєї мами: "Дні ідуть, а роки летять". На жаль, для неї цей лет припинився. Надто рано, з мого погляду, адже ми діти, доки жива мама. В мене вже рік її немає. Потрібно пережити й це...

Багато років чомусь пам’ятаю вислів Сартра:"Пекло - це інші люди". Ці слова інколи (коли допечуть) здаються справедливими, але ці ж таки люди і рятують нас із власного пекла: зневіри, відчаю, депресії. Хочу подякувати таким людям - слухачам курсів ВІППО Ірині та Олі, з якими два тижні ділила кімнату і чудове літо. Дівчата, ви подарували мені радість, легкість, віру в себе, повернули у молодість.

А зараз хвалебна ода улюбленому місту.

Луцьк.

Літній, духмяний, пахучий.

Зачаровує, дивує, полонить.

Місто моєї юності.

Запах лип.

Ну от. Склався сенкан, мабуть. Переповнюють почуття.

Моя єдина улюблена сестричка вважає, що я не вмію жити, бо жити треба зараз, тішитись кожним днем. Я намагаюсь, але в сорок років мінятись так важко. Вибач. Всього хорошого тобі в Німеччині, там, де живуть. І дякую, що підтримуєш.

Ще треба сказати про роботу. Вона дає мені засоби для прожиття. Краще б більше, але маємо те, що маємо. Пройшли конкурси, олімпіада (цитрамон, валеріана) і знову хочу подякувати.

Любі дітки. Дякую, що три суботи мерзли, недосипали, хвилювались і втомлювались. Ви найкращі. Завжди.

Дорогі батьки. Дякую, терпіли все це і допомагали. Ви виховали дуже хороших дітей.

Дивний у мене підсумок року. Лише подяки. Отже, неможливо прожити без допомоги інших людей.У творі Е. Хемінгуея епіграф про те, що людина - це не острів, не окремий уламок суші, а материк і тому всі ми пов’язані, через це "не питай по кому подзвін - він по тобі". Чого я варта без родини, дітей і колег? Та й усі ми, бо...

...треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити.

І за минулим плакати не варт.

ЛИСТ ДО ЛЮДОЖЕРІВ

Кохані  людожери

Не дивіться вовком

на людину,

яка питає, чи є вільні місця

у вагоні.

Зрозумійте.

Інші люди теж мають

дві ноги та сідниці.

Кохані людожери.

Почекайте хвилину.

Не топчіть слабших.

Не скрегочіть зубами.

Зрозумійте.

Людей -  багато,

буде ще більше,

отже посуньтеся трохи.

Уступіть.

Кохані людожери.

Не скуповуйте всіх

свічок, шнурків і макарону.

Не говоріть обернені задом:

Я, мене, мій, моє,

мій шлунок, моє волосся,

мій відтиск, мої штани,

моя дружина, мої діти,

моя думка...

Кохані людожери.

Не з'їдаймо одне одного.

Добре?

Бо не воскреснемо.

Серйозно.

                     Тадеуш Ружевіч (переклад Колошук Г.Г.)

19.11.2016 року відбудеться олімпіада з української мови та літератури.

БАЖАЮ ВСІМ УСПІХУ!!!

ПРО ПОГОДУ

Ой там у полі... - на обніжку

тліє блакитний жар

Нащо так рано, метелику-сніжку,

нащо так рано з-за хмар?

Ой та й погасли... - ті жарини -

змерзли волошки в межі...

...Білий метелик лине та лине,

білий метелик сніжин.

                                     

                                               Василь Чумак