Есе

Незабаром грудень - сутінки року. Час підсумувати прожите, побачене, пережите. Як швидко минає час. Улюблене прислів’я моєї мами: "Дні ідуть, а роки летять". На жаль, для неї цей лет припинився. Надто рано, з мого погляду, адже ми діти, доки жива мама. В мене вже рік її немає. Потрібно пережити й це...

Багато років чомусь пам’ятаю вислів Сартра:"Пекло - це інші люди". Ці слова інколи (коли допечуть) здаються справедливими, але ці ж таки люди і рятують нас із власного пекла: зневіри, відчаю, депресії. Хочу подякувати таким людям - слухачам курсів ВІППО Ірині та Олі, з якими два тижні ділила кімнату і чудове літо. Дівчата, ви подарували мені радість, легкість, віру в себе, повернули у молодість.

А зараз хвалебна ода улюбленому місту.

Луцьк.

Літній, духмяний, пахучий.

Зачаровує, дивує, полонить.

Місто моєї юності.

Запах лип.

Ну от. Склався сенкан, мабуть. Переповнюють почуття.

Моя єдина улюблена сестричка вважає, що я не вмію жити, бо жити треба зараз, тішитись кожним днем. Я намагаюсь, але в сорок років мінятись так важко. Вибач. Всього хорошого тобі в Німеччині, там, де живуть. І дякую, що підтримуєш.

Ще треба сказати про роботу. Вона дає мені засоби для прожиття. Краще б більше, але маємо те, що маємо. Пройшли конкурси, олімпіада (цитрамон, валеріана) і знову хочу подякувати.

Любі дітки. Дякую, що три суботи мерзли, недосипали, хвилювались і втомлювались. Ви найкращі. Завжди.

Дорогі батьки. Дякую, терпіли все це і допомагали. Ви виховали дуже хороших дітей.

Дивний у мене підсумок року. Лише подяки. Отже, неможливо прожити без допомоги інших людей.У творі Е. Хемінгуея епіграф про те, що людина - це не острів, не окремий уламок суші, а материк і тому всі ми пов’язані, через це "не питай по кому подзвін - він по тобі". Чого я варта без родини, дітей і колег? Та й усі ми, бо...

...треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити.

І за минулим плакати не варт.