Незабаром грудень - сутінки року. Час підсумувати прожите,
побачене, пережите. Як швидко минає час. Улюблене прислів’я моєї мами:
"Дні ідуть, а роки летять". На жаль, для неї цей лет припинився.
Надто рано, з мого погляду, адже ми діти, доки жива мама. В мене вже рік її
немає. Потрібно пережити й це...
Багато років чомусь пам’ятаю вислів
Сартра:"Пекло - це інші люди". Ці слова інколи (коли допечуть)
здаються справедливими, але ці ж таки люди і рятують нас із власного пекла:
зневіри, відчаю, депресії. Хочу подякувати таким людям - слухачам курсів ВІППО
Ірині та Олі, з якими два тижні ділила кімнату і чудове літо. Дівчата, ви
подарували мені радість, легкість, віру в себе, повернули у молодість.
А зараз хвалебна ода улюбленому місту.
Луцьк.
Літній, духмяний, пахучий.
Зачаровує, дивує, полонить.
Місто моєї юності.
Запах лип.
Ну от. Склався сенкан, мабуть.
Переповнюють почуття.
Моя єдина улюблена сестричка вважає, що я
не вмію жити, бо жити треба зараз, тішитись кожним днем. Я намагаюсь, але в
сорок років мінятись так важко. Вибач. Всього хорошого тобі в Німеччині, там,
де живуть. І дякую, що підтримуєш.
Ще треба сказати про роботу. Вона дає мені
засоби для прожиття. Краще б більше, але маємо те, що маємо. Пройшли конкурси,
олімпіада (цитрамон, валеріана) і знову хочу подякувати.
Любі дітки. Дякую, що три суботи мерзли,
недосипали, хвилювались і втомлювались. Ви найкращі. Завжди.
Дорогі батьки. Дякую, терпіли все це і
допомагали. Ви виховали дуже хороших дітей.
Дивний у мене підсумок року. Лише подяки.
Отже, неможливо прожити без допомоги інших людей.У творі Е. Хемінгуея епіграф
про те, що людина - це не острів, не окремий уламок суші, а материк і тому всі
ми пов’язані, через це "не питай по кому подзвін - він по тобі". Чого
я варта без родини, дітей і колег? Та й усі ми, бо...
...треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт.
